Ринок преси

За даними статистики, в Україні щодня створюється 5-6 нових друкованих ЗМІ. На момент 2009 року їх було 27 696, з них 16 366 газетного типу, 8 194 журнального типу. Проте не факт, що всі вони видаються: деякі створюються як проекти одного дня / одного місяця (до виборів), деякі втрачають кошти на видавництво (приміром грант) чи перестають отримувати їх від власника, котрий офіційно ЗМІ не закриває. Частина даних видань перебувала у комунальній власності і під час процесу роздержавлення також не змогла витримати тиску ринку і перестала виходити. Також окремі друковані ЗМІ залишали діючим інтернет-сайт, припиняючи випуск паперової версії. Проте, навіть якщо існуючі цифри не відповідають дійсності і набагато завищені, реальний український ринок ЗМІ вважається перевантаженим. Україну можна вважати країною читаючих великих міст: у маленьких містах та в селах практично відсутня система розповсюдження суспільно важливої преси.

Так чи інакше, друковане ЗМІ є дешевшим ніж телебачення, тому в українських регіонах плюралізм думок завдяки більшому спектру власників досягається краще. Можливо, за винятком східних областей, де власниками чи кураторами друкованих ЗМІ були представники переважно однієї політичної опції – Партії регіонів, пов’язаної з екс-президентом Віктором Януковичем (зараз партія розкололася на три частини).

Загальноукраїнські друковані ЗМІ часто належать тим же людям чи фінансовим групам, що й телебачення, тому їхній спектр більш звужений і легше прослідковується за редакційними політиками, ніж в регіональних. І ці люди та групи до Революції гідності 2013-2014 р. були представниками переважно проросійських поглядів, більшість їхніх друкованих ЗМІ виходять російською мовою. Зараз ситуація незначною мірою змінилася в плані проєвропейської орієнтації власників та українізації ЗМІ.

Щодо мови видання, то загальнонаціональні друковані ЗМІ переважно російськомовні, окремі з них мають українську мовну версію (як «Дзеркало тижня» чи «День»), найменша частина виключно україномовні. ЗМІ в регіонах дозволяють собі мовний мікс: поруч знаходяться матеріали українською і російською. В Україні також виходять друком ЗМІ мовами національних меншин: угорською, румунською, ромською, болгарською, польською.

Українським «феноменом» була в час свого заснування газета «Вести», котра, не маючи на сторінках реклами, поширювалася безкоштовно – у Києві біля станцій метро, у крупних містах в людних місцях. Це відразу насторожило громадськість з приводу непрозорого фінансування видання, готового «для розкрутки» видавати мільйонними накладами 12-сторінкову газету і роздавати зранку її безкоштовно, під приводом того, що протягом дня її також можна купити в кіосках і на розкладках. Зараз, після того як засновник «Вестей» для відводу очей «продав» газету, її роздачі стали в рази меншими, проте до цього часу тривають.

Тиражі українських ЗМІ переважно завищені. Робиться це для приваблювання реклами та для мотивації нових читачів. Якщо кольоровий тижневик вказує наклад в 42 тис. екз., то реальний може становити 14, із яких розповсюджується від 6 до 9 тис. ЗМІ активно використовують у власному піарі тактику «поширення одного номера», себто передачі екземпляра із рук в руки, і так до шести осіб. Таким чином при тиражі в 150 тис. екз. видання може стверджувати, що його читають 600 тис. осіб.

  • Project by
    Institute of Mass Information
  •  
    Reporters without borders
  • Funded by
    BMZ