Українські «нові медіа» та інші стартапи

За недовгу історію своєї незалежності, Україна не раз перебувала у кризових ситуаціях. У такі турбулентні часи українське суспільство ще гостріше відчувало потребу в якісній, актуальній та повній інформації. Нажаль, традиційні українські ЗМІ вже не вперше розчаровували своїх споживачів, тим самим спричиняючи інтерес до інших, альтернативних джерел інформації. Так, після декількох революцій інтернет-ЗМІ отримали шанс для розвитку.  Коли деякі з них були перекупленими для зміни редакційної політики, увага суспільства переключалася на особисті проекти блогерів на кшталт сторінок у «Живому журналі» (приміром журналіста-розслідувача з Донбасу Дениса Казанського «Франкенштейн», чи культурної оглядачки Віри Балдинюк «Пані Груня»).

Поки традиційні ЗМІ, а за ними і онлайн-медіа освоювали методику прихованої реклами, яка в Україні має назву «джинса», нівелюючи довіру до власного контенту, населення шукало нові форми отримання інформації, а також спричинялося до появи нових громадянських проектів. Наприклад, сайт «Дорожній контроль» виник на основі громадянської активності контролю за хабарниками з дорожньої поліції. Також він висвітлював кричущі порушення з боку п’яних водіїв, молодих нуворишів т. зв. «мажорів» тощо. Сайт «Маєш право знати» з містечка Бровари під Києвом виник на основі протистояння активістів та місцевого мера, котрий відчував себе регіональним князьком, якому все дозволено. Подібним чином розвивався Сайт громади Приірпіння, який заснували дві небайдужі активістки, котрі запросили для редагування текстів журналістку Ірину Федорів; тепер сайт збирає актуальні інформації від простих громадян, обробляє їх і видає. Харківський сайт Накипело виник також із громадянського проекту; зараз журналісти Накипело проводять тренінги для громадських активістів в районах області, як обробити актуальну інформацію і переслати для друку.

Окремі громадянські проекти мають платформу на базі соцмереж: приміром у «Фейсбуку», розташувалося «Твоє місто» зі Львова, котре має 37 тис. підписників-читачів. Проект ставить за мету бути близьким до потреб простого львів’янина і відповідною тематикою завоював довіру містян. А стартап гарячих новин «Х..ёвый Харьков» у мережі ВКонтакте має 166 тис. читачів; для прикладу, газета міської ради «Харьковские известия» двомільйонного Харкова має наклад 2 тис. екземплярів.

Самі соцмережі поступово почали відігравати роль ЗМІ. Особливо важлива у цьому процесі роль «Фейсбуку», котрий нерідко в країнах Заходу сприймається як мережа для особистих контактів і розваг. В Україні це майданчик для гострих політичних і соціальних дискусій, нерідко надто емоційних. Як ЗМІ «Фейсбук» проявляється у фактичному переході відомих блогерів з ЖЖ до «Фейсбука», як теж представників влади, котрі мають тут акаунти і їхні повідомлення з’являються швидше, ніж на офіційних сайтах, а тим паче на сайтах інформаційних агенцій.

Окремим українським феноменом є Громадське.ТВ. Воно народилося перед Революцією гідності 2013-2014 рр. і розвивалося разом з Майданом. Засноване було журналістами із активною життєвою позицією, переважна більшість яких звільнилася через зміну редакційної політики з телеканалу ТВі. Родзинкою Громадського стали прямі стріми з Майдану і регіонів. Дивитися Громадське.ТВ можна з сайту, а також із майданчика в Ютуб. Бренд Громадського став настільки популярним, що під цією плашкою почали з’являтися редакції в регіонах, котрі «просилися» в Громадське. Зараз діє 14 редакцій Громадського, натомість у Чернігові бренд було знято через участь членів редакції у «джинсі». Хоча Громадське не оминають репутаційні скандали, є переконаність у його майбутньому (деякі схожі проекти, як Спільно.ТВ розвивалися на тій же хвилі, проте не змогли витримати конкуренцію і зійшли з медіаринку). 

  • Project by
    Institute of Mass Information
  •  
    Reporters without borders
  • Funded by
    BMZ