Медіа-плюралізм є ключовим аспектом демократичного суспільства, оскільки вільні, незалежні та різноманітні ЗМІ відображають розмаїті точки зору та уможливлюють критику можновладців.

Загалом, можна виділити внутрішній медіа-плюралізм, котрий стосується того, як соціальне та політичне розмаїття відображені в ЗМІ (напр., представництво різних культурних груп, розмаїтих політичних або ідеологічних поглядів). З іншого боку, зовнішній медіа--плюралізм стосується кількості та структури власників, також відомої як “множинність” постачальників.

Розмаїттю ідей загрожує концентрація медіа-ринку – протилежність медіа-плюралізму:

- коли лише декілька гравців мають панівний вплив на громадську думку та значно ускладнюють вихід на медіа-ринок для інших гравців та точок зору (концентрація медіа-власності);

- коли медіа-контент одноманітний і зосереджений тільки на декількох конкретних темах, особах, ідеях та поглядах (концентрація медіа-контенту);

- коли аудиторія читає, дивиться та слухає певні засоби масової інформації (концентрація медіа-аудиторії).

Незважаючи на всі виміри медіа-плюралізму та притаманні їм ризики, ММВ в першу чергу зосереджується на зовнішньому плюралізмі, а точніше, на концентрації медіа-власності.

При аналізі концентрації медіа--власності найбільшою перешкодою лишається її непрозорість: як аудиторія може оцінити надійність інформації, не знаючи, хто її надає? Як можуть журналісти працювати з дотриманням норм етики, не знаючи, хто контролює компанію, в якій вони працюють? І, нарешті, як може влада дієво подолати надмірну медіа-концентрацію, якщо власники лишаються в тіні?

Отже, ММВ сприяє прозорості в медіа-власності, щоб дати відповідь на питання “хто ж, врешті-решт, контролює медіа-контент?”:

Інформуючи про те, кому належать найважливіші засоби масової інформації різних типів (телебачення, радіо, Інтернет, друковані), та з ким вони пов’язані;

Аналізуючи потенційний вплив на процеси формування суспільної думки на основі концентрації аудиторії;

Висвітлюючи регулювання медіа-власності та її концентрації, а також впровадження регуляторних запобіжників.

На основі загальної методології “Моніторинг медіа-власності” (ММВ) був розроблений, щоб створити доступну широкій громаді і постійно оновлювану базу даних, в яких перелічені власники усіх вартих уваги засобів масової інформації в Україні. Він просуває прозорість, піднімаючи такі питання, як “кому належать медіа-?”, “які у цих власників інтереси та з ким вони пов’язані”, “яке в них право голосу і від кого вони залежать?”, і нарешті, “хто впливає на громадську думку?”. Польова робота має не лише визначити зацікавлені сторони, але й виявити, хто, в кінцевому рахунку, контролює медіа в Україні. Крім того, ММВ надає контекст та якісний аналіз, оцінюючи конкретну ситуацію обласних медіа-ринків та юридичне середовище в Україні.

Збір даних проводила  місцева дослідницька команда із Інституту масової інформації (Київ) у співпраці із «Репортерами без кордонів» (РБК). 

Збір даних проводиться у відповідності до детального Посібника користувача, який складається з таких розділів:

Розділ А “Контекст” дає огляд медіа-ринку та супутніх умов, таких як нормативна база стосовно питань власності, загальну інформацію про країну та дані по конкретних видах медіа-. Цей розділ дозволяє краще зрозуміти викладене у наступних розділах та вписати в контекст очікувані ризики для медіа-розмаїття.

В Розділі Б “Медіа-ринок” на основі охоплення аудиторії визначаються типи медіа, які впливають на формування суспільної думки, не більше 10 окремих засобів масової інформації на окремий вид медіа.