Історія

Розпад Радянського Союзу в 1991 р. та наступна українська незалежність уможливили швидкий розвиток медіа. Важливо зазначити, що до 1991 р. всі українські ЗМІ контролювалися державою. Більшість державного медіа-сектору продовжувала працювати у 1990-их і 2000-их рр. аж до нашого часу без суттєвих спроб реформувати його, не кажучи вже про успішність таких спроб. За цей період було створено значну кількість комунальних (особливо в 90-их рр.) та приватних ЗМІ. Основне медійне законодавство було прийняте в 90-их рр. і більшість прийнятих законів були спрямовані на регулювання незалежних/приватних ЗМІ. Більше див. у розділі «Законодавство».

16 вересня 2000 р. є особливою датою в українській історії, яка пов̕̕язана з медіа: зник журналіст Георгій Гонгадзе. Його тіло було знайдене в лісі в Київській області через два місяці. 28 листопада 2000 опозиційний політик О.Мороз оприлюднив диктофонний запис, зроблений у кабінеті Президента, на якому голос, схожий на голос президента Кучми, наказував позбутися Гонгадзе. Через 10 рр. у суді було дведено, що Гонгадзе був викрадений і вбитий трьома міліціонерами, але співучасть Кучми ніколи не було доведено. Хоча викриття Мороза спричинили значні протести громадськості з вимогами відставки Кучми, але правлячий режим продовжував закручувати гайки. Оскільки телебачення було (й залишається) найпопулярнішим типом ЗМІ, було запроваджено систему «темників»: пов̕̕язані з владою структури регулярно видавали інструкції провідним ЗМІ щодо того, який висвітлювати новини. До кінця 2004 р. провідні телеканали були не просто цензуровані, але влада ще й намагалася створити паралельну реальність у ЗМІ, яка спотворювала реальну ситуацію в країні.  

Масові фальсифікації на користь В.Януковича (підтримуваного РФ і президентською адміністрацією Кучми) під час президентських виборів 2004 р. спричинили найбільші в історії України громадські протести. Верховний Суд анулював результати другого туру голосування, після чого його переголосування засвідчило перемогу Ющенка, який став Президентом. Помаранчева революція поклала край системі «темників», але провідні медіа залишалися цілком залежними від своїх власників та їхніх економічних і політичних інтересів. У другій половині 2000-их рр. «джинса» (прихована реклама під виглядом журналістських матеріалів) явно стала суттєвою проблемою в Українській медіа-сфері.

2010 р. В.Янукович був обраний президентом та з допомогою ймовірно ангажованого Конституційного Суду узурпував владу змінивши Конституцію й набувши повноваження, з якими його не було обрано (Україна з парламентсько-президентської стала президентською республікою). Він використав можливість влади впливати на українських олігархів та їхні ЗМІ для створення нової системи контролю влади над медіа. Наслідки нагадували «темники»: дії влади висвітлювалися позитивно або нейтрально, а опозиції – нейтрально або негативно. Також Янукович спробував набути власний медіа-холдинг (Український медіа ходлинг - УМХ) і це йому вдалося з допомогою мультимільйонера С.Курченка, який був близьким другом сім̕̕̕̕ї Януковичів.  

За наслідками Вільнюського саміту Східного партнерства в листопаді 2013 р. він відмовився підписувати Угоду про асоціацію з ЄС, що спричинило мирні протести на Майдані Незалежності в Києві. Протести тривали впродовж зими 2013-14 рр. навіть не зважаючи на силові сутички. Зрештою президент Янукович утік із країни та був відсторонений від поста 22 лютого 2014 р. Події отримали назву «Революції Гідності», а їхніми наслідками стали анексія Росією Криму в лютому-березні 2014 й досі триваючий збройний конфлікт на сході України.

У 2014-15 рр. було прийнято низку нових медійних законів, серед яких Закон про прозорість власності в сферах радіо і телебачення (доповнення до Закону про телерадіомовлення) та Закон щодо заснування Суспільного мовлення в Україні. Незважаючи на ці кроки, провідні ЗМІ лишаються залежними від їхніх власників, що почасти призводить до упередженої редакційної політики, самоцензури та проявів явних політичних симпатій, особливо на телебаченні.